ВИДИ ПОЛІТИЧНИХ РЕЖИМІВ.  

ВИДИ ПОЛІТИЧНИХ РЕЖИМІВ.

123456

Політичний режим визначає методи, якими здійснюють владу в державі. Політичних режимів є багато, але основним із них є демократія, авторитаризм, теократія, тоталітаризм. Розрізняють два основних типи політичних режимів: демократичний і тоталітарний.

Демократичний режим — це такий режим, коли державна влада здійснюється з дотриманням основних прав людини, коли враховуються інтереси всіх соціальних груп населення через демократичні інститути: вибори, референдуми, засоби масової інформації. Демократичний режим поділяють на такі види: демократично-ліберальний, демократично-консервативний, демократично-радикальний.

Для політичного режиму тоталітарного типу характерно насильницьке нав'язування населенню суспільних порядків, чиї моделі розроблені на основі єдиної ідеології. Панування цих порядків досягається за допомогою монопольного тоталітарного контролю над політикою,економікою, культурою і побутом. Ідеологічна й організаційна єдність забезпечується політичним пануванням Партії, очолюваної Вождем.

Політичний режим авторитарного типу є проміжним між тоталітарним і демократичним режимами, перехідним від одного до іншого. Авторитарний режим — це такий режим, коли порушуються або обмежуються основні права людини, особливо її свобода, честь і гідність; коли влада зосереджується в руках невеликої групи людей або однієї особи; коли забороняється легальна діяльність політичних партій і громадських об'єднань, які знаходяться в опозиції.

Авторитарний режим має такі різновиди: тоталітарний, фашистський, військово-диктаторський, расистський, автократичний, вождізм.

101. ВИДИ РЕСПУБЛІКАНСЬКОЇ ФОРМИ ПРАВЛІННЯ В СУЧАСНИХ ДЕРЖАВАХ

Республіка це форма правління, відповідно до якої вища влада належить виборчому органу парламенту. В сучасному світі існує три основні різновидності республік: парламентська, президентська і змішана або напівпрезидентська.

Характерною рисою парламентської республіки є утворення уряду на парламентській основі і його відповідальність перед парламентом. Парламент здійснює по відношенню до уряду ряд функцій: формує і підтримує уряд, видає закони, що приймаються урядом до виконання, затверджує державний бюджет і завдяки цьому встановлює рамки діяльності уряду. Здійснює контроль над урядом, критикує урядову політику, подає альтернативні варіанти урядових рішень і всього політичного курсу.

Головна ознака президентської республіки полягає в тому, що президент в ній водночас виступає і главою держави і главою уряду. Він керує внутрішньою і зовнішньою політикою держави і є верховним головнокомандуючим збройних сил. Президент обирається прямо народом, але інколи і колегією вибірників (США). Він сам призначає членів кабінету міністрів, що несуть відповідальність перед ним, а не перед парламентом.



В напівпрезидентській республіці з'єднується сильна президентська влада з ефективним контролем парламенту за діяльністю уряду. При цьому вона не має сталих типових рис, як президентська і парламентська і в різних країнах істотно відрізняється в ту або іншу сторону. Головна риса напівпрезидентської республіки - подвійна відповідальність уряду перед президентом і парламентом.

102. ПРАВОВЕ СТАНОВИЩЕ МОНАРХА, Політико правова природа монархічної форми правління.

На відміну від президента, харак­теризується двома основними особливостями. По-перше, влада монарха юридично вважається незалежною від будь-якої іншої влади, органу чи виборчого корпусу. Він владарює безстроково за власним правом і вважається джере­лом усієї державної влади у країні. По-друге, влада монарха спад­кова й переходить від одного представника царюючої династії до другого за встановленим законом порядком.

Монарх як глава держави, на відміну від президента, володіє рядом прав і прерогатив. Це і суто зовнішні атрибути монаршої влади, і така досить серйозна прерогатива, як абсолютне вето.

До зовнішніх атрибутів монаршої влади належить право на титул і особливу назву: «король» чи «королева», «імператор»; «емір». У титулі звичайно перераховуються володіння монар­ха, підкреслюється божественне походження його влади тощо. У всіх монархічних державах за їх главами визнається право на ут­римання двору, тобто особливого штату посадових осіб, які віда­ють не державними, а особистими справами монарха.

Головна причина збереження інституту монарха за умов сьо­годення полягає в тому, що він є вигідним певним політичним силам. Справа полягає у тому, що прерогативи монарха значно ширші за президентські. Це й абсолютне вето, яке, на відміну від президентського скасу­вати по можна, це й достроковий розпуск нижньої палати парла­менту, це й усунення уряду. Збереження монархії і великих повноважень монарха дозволяє у кризових ситуаціях, за умов різкого загост­рення соціальних проблем і конфліктів використовувати цей інститут владними силами.. Не можна не згадати й такий чинник, як данина традиції, консерва­тизму в організації функціонування державної влади.

103. КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС ГЛАВИ ДЕРЖАВИ В УМОВАХ РЕСПУБЛІКАНСЬКОЇ ФОРМИ ПРАВЛІННЯ

Головна відмінність президента від монарха полягає у тому, що президент - це посада виборна - по-перше, і строкова - по-друге. Зазвичай, президентів обирають згідно з конституцією на строк від 4 до 7 р.

Безумовно, перевагою президентської посади порівняно з монаршою, з позиції демократії, є те, що на цю посаду може бути обраний будь-який громадянин республіки, який відповідає вста­новленим цензам, згідно з його заслугами І достоїнствами в очах співвітчизників.

У президентських республіках, дуалістичних і абсолютних монархіях глава держави фактично особисто формує уряд. Тому призначені ним міністри виступають у сфері управління країною в ролі його радників і помічників, а прийняття політичних рішень залишається прерогативою виключно глави держави.

У напівпрезидентській республіці глава держави особисто при­значає прем'єр-міністра, а за його поданням - членів уряду. При цьому на його дії не впливає згода парламенту або однієї з палат. В управлінні країною глави держав спираються на широкий адміністративний апарат, очолюваний найбільшими прибічника­ми й довіреними особами.

Керівна діяльність глави держави пов'язана з виконанням ба­гатьох організаційних прерогатив. Він призначає «службовий уряд», якщо не дійшли згоди у парламенті щодо утворення уряду країни; скликає парла­мент на чергові й надзвичайні сесії і т. ін.

104. ХАРАКТЕРНІ РИСИ ДУАЛІСТИЧНОЇ МОНАРХІЇ ЯК СУЧАСНОЇ ФОРМИ ПРАВЛІННЯ ЗАРУБІЖНИХ ДЕРЖАВ

Дуалістична монархія характеризується подвійністю (дуалізм) влади наслідного монарха і виборного представницького органу-парламеиту. На цей час у класичному варіанті дуалістична мо­нархія практично ніде не збереглася, але її елементи є характер­ними для форми правління Кувейту, ОАЕ. За такою формою правління монарх юридично і фак­тично не залежить від парламенту у сфері виконавчої влади. Він призначає уряд, який несе відповідальність тільки перед ним.

Парламент, наділений законодавчими повноваженнями, ніяк не впливає ні на формування уряду, ні на його склад або діяльність. Парламентської відповідальності уряду не існує. Законодавчі по­вноваження парламенту істотно обмежені монархом. Він реаль­но має право вето, право розпуску парламенту, право видавати надзвичайні укази, що мають силу закону.

105. ХАРАКТЕРНІ РИСИ ЗМІШАНОЇ РЕСПУБЛІКИ ЯК СУЧАСНОЇ ФОРМИ ПРАВЛІННЯ ЗАРУБІЖНИХ ДЕРЖАВ

Однією з сучасних форм державного правління в розвинутих країнах є так звана змішана республіканська форма, або, враховуючи різноманітність конкретних форм, змішані республіканські форми правління, які нерідко називають парламентарно-президентськими (президентсько-парламентарними) або, що не зовсім вдало, напівпрезидентськими республіками.

Типовою ознакою змішаних форм правління є сполучення рис президентської і парламентарної республік. Як і в президентській республіці, тут главу держави обирають на загальних виборах. Іноді він наділений значними повноваженнями у сфері виконавчої влади або навіть очолює її. З іншого боку, як і в парламентарній республіці, суб'єктами виконавчої влади є прем'єр-міністр і уряд в цілому, які несуть відповідальність перед представницьким органом.

У наші дні змішані республіканські форми правління є досить поширеними: тільки в Європі їх мають Австрія, Болгарія, Ірландія, Ісландія, Македонія, Польща, Румунія, Словенія, Фінляндія, Франція і Хорватія. До змішаної форми тяжіє і більшість країн, що утворилися на терені колишнього СРСР.

Сутність тієї чи іншої змішаної форми правління визначається не арифметичними підрахунками якостей, що відрізняють її від інших су,-часних форм. Найважливішим є співвідношення конституційних і реальних повноважень у сфері виконавчої влади, якими володіють президент і прем'єр-міністр.

Конституції більшості відповідних держав припускають можливість своєрідного дрейфу форми правління в межах зміни співвідношення повноважень між президентом і прем'єр-міністром.

106. ХАРАКТЕРНІ РИСИ ПАРЛАМЕНТСЬКОЇ МОНАРХІЇ ЯК СУЧАСНОЇ ФОРМИ ПРАВЛІННЯ ЗАРУБІЖНИХ ДЕРЖАВ

Парламентарна монархія вперше виникла в Англії піс­ля реставрації королівської династії Стюартів наприкінці XVII ст. Через значний проміжок часу вона дістала поши­рення в інших країнах. За наших часів згадана форма прав­ління існує в Австралійському Союзі, Бельгії, Великобрита­нії, Данії, Іспанії, Ліхтенштейні, Люксембурзі, Канаді, на

Якщо спробувати визначити парламентарну монархію в самих загальних рисах, то необхідно зазначити, що глава держави має спадкоємний титул, посада його передається у спадок, уряд формується парламентською більшістю і має довіру парламенту (нижньої палати). Особливого значення набув інститут парламентської відповідальності перед парла­ментом. Спочатку він означав кримінальну відповідальність за посадові злочини.

Це була особлива судова процедура (ім­пічмент), яка порушувалась і здійснювалась парламентом. Подібні положення про кримінальну відповідальність мініст­рів збереглися і в нині діючих конституціях Бельгії, Данії, Норвегії, Іспанії. Слід зазначити, що для механізму здійснен­ня влади важливе значення мають не положення про кримі­нальну відповідальність міністрів, а принцип парламентської відповідальності уряду (в повному складі) перед парламен­том. Даний принцип сформувався і реально став вперше за­стосовуватися також у Великій Британії.

У практиці сучасних держав вираження вотуму недовіри уряду парламен­том трапляється рідко і часто пов'язане з ініціативою самого уряду. Однак це не означає тотожності становища глави дер­жави у парламентарній монархії і парламентарній республі­ці. Очевидним є те, що президент республіки обирається, а влада монарха передається у спадок.

107. ХАРАКТЕРНІ РИСИ ПРЕЗИДЕНТСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ ЯК СУЧАСНОЇ ФОРМИ ПРАВЛІННЯ ЗАРУБІЖНИХ ДЕРЖАВ.

Головними ознаками президентської республіки є: 1) дотримання формальних вимог жорсткого поділу-влад і запровадження збалансованої системи стримувань і противаг; 2) обрання президента на загальних вибо-pax 3) поєднання_повноважень глави держави і глави уряду в особі президента; 4) формування уряду президентом лише за обмеженою участю парламенту; 5) відсутність політичної відповідальності уряду перед парламентом; 6) відсутність права глави держави на розпуск парламенту; 7) відсутність інституту контрасигнування, тобто скріплення актів президента підписами міністрів, які б і несли за них відповідальність.

Характеризуючи президентську республіку, слід зазначити, що її класичному варіанту притаманна наявність двох центрів влади — президента і парламенту. Одним з наслідків практичної реалізації принципу поділу влад у класичній президентській республіці є і те, що виконавча влада має порівняно невеликі можливості для втручання у сферу компетенції законодавчої влади, а остання зберігає певні засоби контролю за діяльністю першої. При цьому обидві влади залишаються незалежними одна від одної, що, будучи поєднаним із взаємними стримуваннями і противагами, забезпечує демократичне управління державними справами.

108. ФОРМИ ПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВ АРАБСЬКОГО СВІТУ

Для абсолютної монархії характерною є відсутність конститу­ційних актів, які обмежують повноваження монарха, будь-яких представницьких органів. На цей час абсолютна монархія зустрі­чається дуже рідко (існує у Саудівській Аравії та в Омані).

В обох країнах у руках монархів зосереджена вся повнота законодавчої і виконавчої влади, а у ко­роля Саудівської Аравії - і вища релігійна влада. Отже, форму правління Оману слід характеризувати як абсолютну монархію, а форму правління Саудівської Аравії - як абсолютну теократич­ну монархію.

На цей час у класичному варіанті дуалістична мо­нархія практично ніде не збереглася, але її елементи є характер­ними для форми правління Кувейту, ОАЕ. За такою формою правління монарх юридично і фак­тично не залежить від парламенту у сфері виконавчої влади. Він призначає уряд, який несе

Крім монархій, у мусульманських країнах прийняті і республіканські форми правління. Найбільш цікавою серед них є теократична (ісламська) республіка, прикладом якої може бути Іран. Конституція цієї країни встановила засади побудови державного механізму, які за багатьма ознаками можна порівняти з тими, що узгоджуються з традиційними республіканськими формами. Однак поряд з такими інститутами, як президент і парламент, вона фіксує наявність так званого керівника. Останній наділений верховною духовною і політичною владою і здійснює функції вождя нації, яка сприймається як громада мусульман. Неординарними слід визнати і деякі інші конкретні форми державного правління, прийняті у зарубіжних країнах.

109. Концепції закріплення прав людини і громадянина в конституційному праві зарубіжних держав

Конст. права і свободи поділяються на 1) особисті 2) політичні 3) соц-економічні.

Особисті права – це ті, які віднос. до сфери особис. життя, які пов’яз. з ос. л-ни, задоволенням її особис. інтересів. Ці права пошир. на всіх людей, а не лише громадян.

Осн. призначення особис. прав: а) гарантувати ж-тя та забезпеч. від різ. форм насилля, жорстокого і принижуючого людс.гідність поводження; б) індивідуалізувати гр-на, створити йому умови особис.недоторканості і невтручання в приватне та сім. ж-тя; в) забезпечити свободу, можл-сть безперешкодного вибору різ.варіантів повед.

Політичні права і свободи: свобода слова, думки, друку; право на об’єднання в політ.партії і рухи, профес.орг-ції, соц/ек., культ.і ін.тов-ва.

Соціально-економічні права і свободи: право прив. власності та її спадкування; право на підпр. д-сть та свобода господарської ініціативи; право на працю і свобода праці; право на відпочинок; право на страйк; право на ох. здор. і мед.допомогу; право на осв.і свобода освіти; право на соц.забезпечення або на пенсію.

До соціально-культ.прав відносять: свобода літер., худ., наук. та ін. видів творчості, право на охорону інтелектуал. власності; право на участь в культ. ж-ті, на корист-ня досяг-нями к-ри та мис-ва.

110. ПРАВОВИЙ СТАТУС ОСОБИ В КРАЇНАХ АРАБСЬКОГО СВІТУ

Ісламська концепція права базується, по-перше, на постулатах ісламу як релігії, по-друге, іслам – це система норм, що регулюють спосіб життя мусульманина в усіх його аспектах, у тому числі й правових. У зв’язку з цим в ісламі не проводиться чіткого розмежування між правом, з одного боку, та релігією й мораллю – з іншого.

Основною відмінністю європейської та ісламської концепцій прав людини, є те, що якщо західна теорія природного права знаходить витоки права в природі людей і вважає суб’єктивні природні права людини джерелом закону, то іслам, навпаки, джерелом прав і свобод людини визнає мусульманське право, засноване на релігійних нормах, відображених в Корані й Суні.

У теорії мусульманського права вважається, що прийняття ісламу робить усіх людей рівними незалежно від їх соціального походження, кольору шкіри чи мови. Мова, зокрема, йде про рівність усіх перед законом та судом.

Однак, незважаючи на таку ніби-то толерантність стосовно прав людини в ісламі, усе ж класичне мусульманське право розмежовує права немусульманин та мусульман, де останнім надається перевага.


1939094828659692.html
1939162191996093.html
    PR.RU™